|
МУСІЙКІВСЬКІЙ ШКОЛІ – 75 РОКІВ Пташенята, вилетівши з теплого, рідного гніздечка невмілими та ще зовсім юними, завжди повертаються до нього через роки і відстані. Так 8 червня з усіх куточків України позліталися і випускники всіх років до рідної Мусійківської школи на її 75річчя. І цього разу, як прийнято за доброю традицією, зустріч була влаштована в день великого релігійного свята – Трійці. З ініціативи випускника першого випуску Броніслава Адамовича Андрієвського, активного сприяння директора школи Наталії Василівни Лозової, при вмілій роботі педагогаорганізатора Жанни Володимирівни Слиш, за допомоги вчителя музики та керівника гуртка хорового співу Марії Миронівни Кухарук, а також за активної участі всіх працівників освітнього закладу, ювілей ми відзначили «на ура!». На свято звідусіль прибуло понад 400 осіб (реєстрація випускників продовжувалась навіть під час урочистої частини). Щоб побачити своїх однокласників, вчителів, директорів, сюди завітали представники випусків 20, 30, 40, 50 років тому. Всім бажаючим було надано слово для виступу. Від імені дирекції та педколективу хочеться подякувати їм за спогади, теплі слова й подарунки, якими вони щедро вітали рідну школу. Начальник відділу освіти Іванківської РДА В.В. Дегтяр, голова райради профспілки освіти і науки С.І. Клименок, депутат районної ради, випускниця школи Т.М. Микитенко відзначали успіхи наших учнів на районному та обласному рівнях й подарували сертифікат з грошовою сумою для потреб ЗОШ. Голова СГВК «Мусійки» В.П. Білоног та головний агроном ТОВ “Компанія Агровей» М.А. Ярмоленко подарували школі три нових класних дошки, а Мусійківський сільський голова В.А. Рєзанова – мікрофони. Б.А. Андрієвський зібрав та упорядкував у книжечку спогади «Керівники рідної школи» – спеціально до її 75річчя. Також завітали сюди академік Д.М. Притика, директор Мусійківської школи 19801990 років Н.А. Толочин, колишні вчителі: російської мови й літератури – М.І. Прищепа, трудового навчання – В.А. Басенко, малювання – М.О. Мигрін. Наше свято пройшло дуже урочисто, супроводжувалося гарними емоціями, нерідко на очах випускників з’являлися сльози. На закінчення ми одноголосно вирішили: через 5 років прибути до рідної школи на святкування 80 років від дня її заснування. Ірина РЄЗАНОВА, випускниця 2007 року, бібліотекар Мусійківської ЗОШ. На знімках: реєстрація гостей; випускники вітають директорів; ; гості в очікуванні свята; Б.А. Андрієвський з ученицею першого класу Анастасією Ярмоленко; “Єднаймося, люба родино!” – вітальна пісня колективу школи. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
17 червня 2014
|
Ваша праця – безцінна Ось і пролетіли наші шкільні миті... 11 років ми жили однією сім'єю, в якій були і сльози, і сміх, і розпач, і щастя. Сьогодні нам хочеться висловити подяку нашим дорогим Вчителям. Можливо, саме зараз, коли ми вже переступили поріг «дорослого» життя, ми дійсно зрозуміли, наскільки рідними для нас були стіни школи. Дорогі наші вчителі, дякуємо вам за ваше терпіння, дякуємо за ваші настанови та поради! Спасибі за підтримку в навчанні. Якби не ви, ми б ніколи не відкрили скарбницю мудрості. Спасибі за теорему Піфагора та графіки, спасибі за веселі та продуктивні уроки біології, фізики, хімії. Якби не ви, дорогі вчителі, ми б ніколи не відчули справжньої любові до рідної мови, не побачили всього її багатства. Величезна подяка учителям літератури. Саме ви впустили нас за куліси літературного світу. Спасибі нашим вчителям іноземної мови за те, що відкрили перед нами зовсім інший світ. Спасибі за уроки історії. Це були незабутні мандрівки у минуле. Спасибі за цікаві уроки економіки, правознавства, астрономії та інформатики. Спасибі за уроки художньої культури та музичного виховання, за те, що ми зуміли осягнути прекрасне. Спасибі за уроки фізкультури, захисту Вітчизни та технологій. Саме на цих уроках ми вчилися посправжньому працювати над собою... Особливу подяку хочеться висловити нашим класним керівникам. Ви були з нами кожної миті. Інколи ви знали про нас більше, ніж наші батьки. Це ви нас тримали за руку в першому класі і в одинадцятому, це на ваших очах були сльози у день нашого останнього дзвоника, це ви нам сказали напутні слова, це ви стали для нас набагато більшим, ніж просто класний керівник. Низький вам уклін, дорогі вчителі. Ваша праця – безцінна. Дякуємо за вашу любов та відданість справі! З великою пошаною – за дорученням учнів 11х класів Іванківської ЗОШ №2 – Аня ПАВЛОВА. |
10 червня 2014
|
Мирного вам шляху, випускники! 30 травня в усіх школах району відбулися урочисті лінійки з нагоди свята «Останнього дзвоника». Голова райдержадміністрації Юрій Мосієнко виступив із привітальним словом перед учнями, випускниками, учителями та батьками Обуховицького НВО «Загальноосвітня школа ІІІІ ступенів – дитячий садок», які проводили в цей день також і випускний вечір. Керівник району вручив випускникам подарунки, атестати, а Почесні грамоти райдержадміністрації – вчителям та учням. Також привітав учнів та випускників від імені голови облдержадміністрації Володимира Шандри. У неділю, 1 червня випускні заходи відбулися в обох райцентрівських школах – біля своїх приміщень, та районному ліцеї – в РБК. Їх директори вручили вчорашнім одинадцятикласникам атестати про середню освіту, вчителі та батьки висловлювали теплі й щирі напутні слова своїм вихованцям і дітям. А ті, в свою чергу, дякували наставникам і рідним за навчання і виховання. А потім, після 18ї години всі традиційно зібралися на центральній площі селища. Тут було вручено медалі найкращим випускникам (вчорашнім учням райцентрівських навчальних закладів дісталися 18 з 21ї по району), та подарунки від народного депутата України Я. Москаленка (мультифони вартістю 1200 грн. кожен). Юні пари кружляли у вальсі, випустили ексклюзивні гумові кульки з написами «Випускник» у голубе (десь далі, вище) небо своїх надій. Дощик, звичайно ж, намагався кілька разів спробувати зіпсувати красиві зачіски і плаття чарівних випускниць, але не зміг зіпсувати традиційно урочистий настрій всіх учасників свята. Доброго і мирного вам життєвого шляху, діти! Павло СМОВЖ. |
3 червня 2014
|
УРОЧИСТО, АЛЕ НЕ ПИШНО відзначатимуть закінчення навчального року в освітніх закладах району І причина цього, мабуть, всім зрозуміла: у зв’язку з нинішніми подіями на південному сході України інакше й не можна. Як зазначила начальник відділу освіти РДА В.В. Дегтяр, цьогорічні заходи у школах проходитимуть в більшменш скромній обстановці. Уже зараз готується до закінчення навчального року в нашому районі 2851 учень, з них 184 одинадцятикласники та 287 дев’ятикласників. Останній дзвоник повідомить про закінчення навчання в усіх школах Іванківщини у п’ятницю – 30 травня. Характерною його особливістю буде вручення Почесних грамот (а декому – й грошових винагород до них) не лише відмінникам навчання, а також призерам предметних олімпіад різних рівнів, творчих конкурсів, інших змагань, переможцям 3 етапу конкурсузахисту науководослідницьких робіт учнівчленів МАН України. Зазвичай, таке нагородження у минулі роки відбувалося під час традиційного районного свята вшанування творчо обдарованих дітей та їх викладачів. У цьому році його не буде взагалі, а через фінансові обмеження й винагороди будуть символічними. Минулої п’ятниці у випускників почалася державна підсумкова атестація: одинадцятикласники здавали перший екзамен з української мови (переказ – обов’язково). Два інших предмети (історія України або математика для учнів, які навчалися за універсальним профілем, та з предмета за вибором учнів). Останній проводитиметься 29 травня. Тому вже зараз навчальні заняття для них не проводяться. А 1 червня відбудуться випускні вечори в усіх школах. В Іванкові, скоріше всього, як і в минулі роки, вручення документів про повну загальну середню освіту проходитиме в районному Будинку культури. Опісля – кожен клас святкуватиме за своєю програмою. Випускники сільських шкіл й атестати отримуватимуть, і вечори влаштовуватимуть також на місцях – у своїх закладах. Після чого з 3 червня випускники, які виявили бажання пройти зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) в 2014 році і вже зареєструвались у Київському регіональному центрі оцінювання якості освіти, складатимуть тести в навчальних закладах міст Вишгорода і Києва. У 9х класах державна підсумкова атестація проводитиметься з 3 червня по 16 червня з п'яти предметів: української мови, математики, географії, біології, а також іноземної мови чи іншого гуманітарного предмета. А 19 червня дев’ятикласникам будуть вручатися свідоцтва про отримання базової освіти. Щодо навчальної практики для школярів інших класів, вона триватиме тільки тиждень – з 2 по 6 червня на базі шкіл. Проводитимуться різні пізнавальні заняття, ігри, тренінги. Діти будуть забезпечені харчуванням. Про організацію пізнавальних екскурсій до столиці чи ще деінде мають подбати батьки. Як і про цьогорічний літній відпочинок. Для придбання путівок у відділі освіти радять їм звертатися у Фонд соціального страхування підприємств за місцем роботи. А для соціальнонезахищених категорій – у службу в справах дітей РДА: тут можуть запропонувати путівки в деякі здравниці Київської області та за кордон (щоправда, платні). Тетяна РЯБОКЛЯЧ. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
29 травня 2014
|
«Джерело творчості» Так називається Всеукраїнський конкурс майстерності педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів, який проводиться щороку за певними напрямами позашкільної освіти. Цього року участь у конкурсі «Керівник гуртка2014» брали керівники гуртків соціальнореабілітаційного, гуманітарного та науковотехнічного напрямів позашкільної освіти, а також керівники дослідницькоекспериментальних гуртків відділень «літературознавство», «фольклористика та мистецтвознавство», «мовознавство», «філософія та суспільствознавство», «технічні науки», «комп’ютерні науки», «математика», «фізика і астрономія» та «економіка». На обласному етапі конкурсу наш район представляли Н.В. Василишина – керівник зразкової студії «Художня кераміка» та керівник літературної студії «Первоцвіт» Г.І. Іваненко. За заочними звітами про творчу діяльність гуртків до очного фіналу (участь у ньому брали по три представники у кожній номінації) пройшли Н.В. Василишина та Г.І. Іваненко, що заздалегідь забезпечило їм лауреатські звання. У підсумку очного протистояння з представниками інших районів області переможцем стала Наталія Василишина. Побажаємо їй в подальшому успіху! Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
20 березня 2014
|
РОЗМІРЕНО ТА СПОКІЙНО, здається, протікає життя на території Сидоровицької сільської ради Сидоровичі, Полідарівка, БудаПолідарівська... Три села, останнє з яких – вже в минулому, оскільки в ньому... не проживає жодної людини. У Полідарівці ще мешкає вісім пенсіонерів, але, зрозуміло, що й цей населений пункт незабаром залишиться в історії. А от центральне село сільської ради – Сидоровичі – тримається. Хоча значна частина з майже трьохсот його мешканців – пенсіонери. Та, як не дивно, народжуваність тут вища за смертність (на противагу, наприклад, іншим населеним пунктам нашого району, де населення старішає, а його кількість зменшується). Секрет такої позитивної демографічної тенденції простий: у Сидоровичах лише офіційно проживає 78 представників циганської національності, більшість яких – діти. ЯК РОЗПОВІЛА сільський голова Н.А. Чала, серед одинадцяти сільських багатодітних родин українських – тільки чотири. Хоча роми (себе вони тут називають “венграми”) ніколи не належали до корінного населення Сидорович. Років сімнадцять тому на роботу в сусідню Жміївку приїхало дві циганські родини. Вони швидко поповнювались дітьми та родичами, переважна більшість яких з часом облюбувала Сидоровичі. – Не дивлячись на відому репутацію, у нас проблем з ними практично немає, – продовжує Надія Анатоліївна. – Весь сезон вони сім’ями збирають на продаж ягоди та гриби та десь ще їздять на заробітки... Та до якої б національності не належали місцеві жителі, проте їх потреби вимагають постійної уваги і представників органу місцевого самоврядування, і соціальних працівників, і медиків Сидоровицької медичної амбулаторії, і культпрацівників. От лише добротне двоповерхове приміщення школи, хоч і повністю збережене й доглянуте, але з 2007 року стоїть порожнім (на фото): діти шкільного віку їздять на навчання в Олізарівку та Жміївку. Донедавна приміщення цього навчального закладу перебувало на балансі відділу освіти райдержадміністрації. Проте буквально на днях, 26 листопада, на сесії районної ради його передали до комунальної власності територіальної громади Сидоровицької сільської ради. Тепер сидоровичани самі вирішуватимуть його долю. Може, знайдеться хороший господарінвестор, який придбає чи візьме в оренду таке чимале приміщення для власних потреб? Правда, до того часу сільській раді доведеться подбати про його збереження, адже відомо: що не охороняється – те дуже швидко розтягується по приватних домоволодіннях... А гроші сільській раді зайвими не будуть, оскільки в цьому році надходжень до місцевого бюджету не вистачає, щоб покрити всі витрати. Тому доводиться брати кредити. Та й звідки тут взятись великим фінансовим потокам? Добре, що на рахунок сільради надходить прибутковий податок з громадян та двоє підприємців сплачують за оренду землі під двома приватними магазинами. Чи не найзначимішими є надходження за здачу в оренду 366 гектарів невитребуваних земельних паїв. Щомісяця ТОВ “ВП “Зелена хвиля”, яке вирощує на цих землях сільськогосподарські культури, сплачує до місцевого бюджету майже п’ять тисяч гривень орендної плати. Донедавна в запасі сільської ради було ще 247 га землі, які тут теж дуже прагнули віддати в оренду. І надія на це з’явилась: скоріше всього і ці земельні паї використовуватиме й оплачуватиме “Зелена хвиля”. Тепер, сподіваються в Сидоровицькій сільській раді, вдасться обійтися без дотацій... Але це ще не всі потенційні джерела фінансових надходжень. Як розповів місцевий землевпорядник Віктор Григорович Симоненко, на території сільради розташовані два невеликі ставки площею 2,4 та 1,5 га, які теж можна здати в оренду. І не тільки, щоб отримувати відповідну плату, а й для того, аби водні плеса не заростали та були доглянутими. Проте на сьогоднішній день претендентів на ведення рибного господарства нема. Загалом Сидоровичі важко назвати звичайним селом. Якщо взяти тільки два відомі на весь район об’єкти – церкву та колишню лікарню, можна багато чого розповісти. Але і їх торкнувся невмолимий подих часу... БОЖИЙ храм святого апостола Іоанна Богослова, в якому нині служить отець ієрей Олександр Довгань, – архітектурна пам’ятка ХIХ століття. Ця невеличка білоблакитна дерев’яна церковка давно вже потребує капітального ремонту. Але приход цей – небагатий, тому доводиться, каже батюшка, уповати на милість Божу. От в минулому році добру справу зробив тоді ще кандидат в народні депутати Ярослав Москаленко, який віднайшов кошти, аби в храмі усунули найбільш кричущу проблему – відремонтували банюмаківку, яка на той час цілком прогнила. Тепер вона виблискує новенькою синьою покрівлею (на фото). Отець Олександр сподівається ще отримати панікадило (великий підвісний світильник у християнській церкві), яке теж пообіцяв подарувати Ярослав Миколайович. На часі і заміна даху, який місцями проіржавів. Однак поки на це нема коштів... Батюшка сам тулиться у старезній столітній хатинці, яка, незважаючи на всі косметичні ремонти, здається, отот розсиплеться. Але священик в першу чергу хоче подбати про храм, який розміняв уже другу сотню років. Що ж до Сидоровицької дільничної лікарні, яка десятиліттями обслуговувала пацієнтів з усіх навколишніх сіл, ось уже кілька років як вона понижена за рангом і має статус медичної амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Обов’язки в.о. головного лікаря тут виконує... медсестра Н.А. Курач: дипломованого лікаря на цю посаду не знайшлося. Але невеличкий колектив з фельдшера, зубного лікаря, двох санітарок, водія та чотирьох кочегарів не тільки виконує безпосередні свої обов’язки, а й займається благоустроєм території та поточними ремонтами. І це – практично без додаткового фінансування та сторонньої допомоги. Наприклад, стара огорожа, а це десятки метрів навколо амбулаторії та до її входу, давно потребувала заміни. Штахетник допомогла придбати сільська рада. А от всю роботу по його встановленню виконували працівники медзакладу самі. Не за один день, але поступово біля Сидоровицької медамбулаторії виросла нова й акуратна огорожа (на фото). Так само діють і культпрацівники. Тобто, не лише виконують свої професійні обов’язки, а й стежать, щоб сільський Будинок культури, в якому розташована і бібліотека, не заростав бур’янами і мав пристойний вигляд. Коли я приїхала в село, біля БК саме замітав листя його директор В.В. Волощенко (на фото) з дружиною. – Я тут усі функції виконую, – розповідає Владислав Васильович. – І різні заходи організовую, і про територію дбаю, і дрова для опалення заготовляю... Оце, по суті, і є основною проблемою села – відсутність газопостачання. – Хоча, – розповідає Надія Анатоліївна, – нам пообіцяли, що в наступному році газова труба дійде і до Сидорович. От тільки все менше й менше людей бажають – через дорожнечу – проводити до будинків блакитне паливо.. Поспілкувавшись з односельцями, сільський голова виявила, що таких, разом з дачниками, набереться до 50 відсотків. Можливо, коли газопостачання стане реальністю, користуватись ним захоче більше сидоровичан, адже купувати й привозити дрова стає щороку все дорожче й дорожче. Хоча й газ поки не дешевшає... Загалом складається враження, що життя на території Сидоровицької сільської ради протікає розмірено та спокійно. Очевидно, велика заслуга в цьому й очільника місцевої територіальної громади Н.А. Чалої, яка в сільській раді працює більше тридцяти років (спочатку – секретарем, а вже четверте скликання – сільським головою). Вона знає не тільки всіх людей, а кожну їх проблему, адже в першу чергу вони звертаються зі своїми бідами й проханнями саме до неї. І Надія Анатоліївна робить все від неї залежне, аби й односельцям допомогти по максимуму, й населені пункти тримати в порядку. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
11 грудня 2013
|
Заслужена вчителька і шанована людина Не один десяток років її знають як досвідченого педагога, вмілого організаторакерівника освітнього закладу. І просто – добру, щиру, привітну людину. Це – В.М. Миронюк, викладач фізики, директор Кухарівської ЗОШ ІІІІ ступенів, Заслужений вчитель України, відмінник народної освіти, делегат Всеукраїнського з’їзду вчителів. ... Дитинство її було нелегке. Росла у сім’ї, в якій мама сама виховувала чотирьох дітей. Килина Яківна змушена була тяжко працювати з ранку до ночі у колгоспі, щоб прогодувати сім’ю. І весь тягар виховання дітей ліг на плечі бабусі Євдокії Павлівни, про яку Віра Михайлівна згадує з особливим теплом. Уже з дитячих літ змушена була виконувати тяжку, часом навіть непосильну роботу: і льон в’язати та молотити, і домашнє господарство доглядати. Школи в їхньому селі не було, а найближча знаходилася за десять кілометрів у райцентрі – Поліському. Тож щодня дівчина долала шлях до неї пішки. При цьому навіть і думки не було про те, щоб хоч інколи залишитись вдома. А після занять потрібно було ще і пошту рознести у двох селах: їхньому – Яблуньці та сусідньому Кірово, аби допомогти мамі. Сумка листоноші на той час була важкою, бо кожна сім’я передплачувала і газети, і журнали. І часто ночами нило ще не зовсім зміцніле дитяче плече. А попереду чекали ще більші випробування. Коли Віра закінчувала 10й клас – померла мама. Після смерті найріднішої людини здавалося, що життя закінчилося... Але здібну дівчину підтримували вчителі, які вже тоді бачили в ній свою майбутню колегу. З січня до червня у випускному класі носила пошту. Добре пам’ятає свій місячний заробіток, який складав... 5 карбованців... Отримавши атестат про середню освіту, вступила до Київського державного педагогічного інституту імені Горького (нині – Національний педагогічний університет імені Драгоманова). І хоч тяжким матеріально було навчання, але життя загартувало її. Там вона знайшла друзів, однодумців. І ту студентську дружбу цінує все життя. Як свідчення цього – зустрічі однокурсників, на які Віра Михайлівна їздила кожні п’ять років, а віднедавна їздить щороку. Ще будучи студенткою, зустріла свою долю – випускника сільськогосподарської академії (до речі, землякаодносельця). Разом з ним приїхала до Кухарів, де Василь Михайлович аж до виходу на пенсію пропрацював головним інженером в колгоспі “Перемога”. Уже тут народився їх син Віктор, який став надійною підтримкою і опорою своїм батькам. Часто Віру Михайлівну запитують: чому в людини, яка любить дітей понад усе, власна – лише одна? А відповідь її доволі проста: “Якби в ті часи був дитячий садочок, то мала б дітей більше...” І дійсно, почавши працювати вчителем фізики у Кухарівській школі, вона не могла довго всидіти вдома, витрачати життя на себе. Для людини, яка серце і душу віддає іншим, це – недозволена розкіш... Скрізь уміє В.М. Миронюк тримати порядок. Вона – дбайлива господиня. Звели власний будинок, біля якого завжди буяє безліч квітів, милуючи око кожного з перехожих. Тримають підсобне господарство. Василь Михайлович займається бджільництвом, садівництвом. Дали освіту синові, а сьогодні вже їх гордістю є внуки Вадим і Вероніка. Вадим уже має диплом стоматолога, а Вероніка закінчила 11 клас і готується вступати до вузу. Є сьогодні чим гордитися Вірі Михайлівні. Усе, що вона має, надбано власними руками, здобуте наполегливою працею, недоспаними ночами. Незважаючи на те, що наше село – віддалене від райцентру за 40 км, завдяки Вірі Михайлівні у школі впроваджуються новітні технології та методи навчання. Творчо підходить вона до викладання свого предмета. У неї – багатий життєвий і педагогічний досвід.Тож вона радо ділиться своїм життєвим досвідом, бо вірить у те, що це допоможе комусь у хвилини відчаю... Через те часто звертаються до неї односельці і за мудрою порадою, і за підтримкою... У серпні цього року минає 45 літ, як розпочалась її педагогічна діяльність. 8 років із них вона працювала заступником директора з навчальновиховної роботи, 14 років і донині – директором. І усі вони – у заслуженій шані й повазі. Бо у стосунках із колегами, учнями В.М. Миронюк – приязна, турботлива і справедлива. Багато її випускників пішли у трудове життя професійною стежиною улюбленого педагога або ж так чи інакше пов’язали її з фізикою. Справу своєї наставниці продовжують її вихованці. Серед них колеги: Валентина Михайлівна Зарицька з Кухарівської школи, Катерина Василівна Томченко – зі Шпилівської ЗОШ ІІІІ ступенів, Галина Миколаївна Лапушенко, яка вчителює у Києві, та багато інших. Усі вони завдячують Вірі Михайлівні за грунтовні знання та науку добра і щедрості душі. Ольга СЕКРІЄРУ, бібліотекар с. Кухарі. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
12 серпня 2013
|
ПІЗНАВАЛЬНА ВІКТОРИНА ДЛЯ ШКОЛЯРІВ Пізнавальну вікторину «Знай наших!» про Україну, її талановитих людей було проведено у Термахівській бібліотеці з учнями середніх класів та старшокласниками. Було підібрано 20 питань майже з усіх галузей знань. Школярі прийшли підготовлені: допоміг Інтернет, та й батьків на ноги поставили своїми запитаннями... Усі добре знали особистостей, зображених на грошових купюрах. А найкраще – школярі Сергій Печніков та Сергій Олексієнко, Максим Превор та Наталія Верезубова. За їх старанність та для заохочення кожному я подарувала по загальному зошиту для запису цікавинок. Також ознайомила дітей із статтею у «Комсомольской правде», в якій ішлося про 17річного Льошу Лубенця з Краматорська. Він своїми знаннями по фізиці завоював бронзову нагороду серед 400 вундеркіндів із 83 країн світу в Копенгагені. Таким чином прославив Україну. Попереду виявилися лише представники Угорщини та Китаю. Думаю, надовго запам’ятається учасникам вікторини і зачитана інформація про Лесю Українку, оперну співачку Євгенію Мірошниченко, яку Сталін слухав стоячи, про Олексія Мерцалова, який з однієї залізної рейки виготовив… пальму – за допомогою молота і зубила! Всі залишилися задоволеними і виявили бажання стати учасниками подібного заходу ще раз. Марія ЄРМАК, бібліотекар с. Термахівка. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
12 серпня 2013
|
ЗНАЙ НАШИХ! Передачавікторина під такою назвою у визначений ефірний час лунає на хвилі першого каналу Національної радіокомпанії України і розрахована на тих, хто знає багато, але не зупиняється на досягнутому. Знай наших! Так само можна сказати про нещодавніх учасників Міжнародної олімпіади з фізики, які повернулися не так давно з датського міста Копенгаген. Ними були п’ятеро українських школярів, які залишили далеко позаду своїх ровесників із 80 країн світу і вибороли одну срібну та чотири бронзові медалі. Як зазначив один із учасників, бронзовий призер олімпіади, випускник 11го класу краматорської школи Олексій Лубинець, змагатися на олімпіаді такого високого рівня непросто. Завдання були набагато складнішими, ніж на олімпіадах всеукраїнського рівня. До речі, участь і перемоги в олімпіадах по фізиці дозволили Олексію отримати в 20122013 навчальному році президентську стипендію. Надалі майбутній фізик планує займатися наукою виключно в Україні. Говорить, що за кордон їхати не хоче, оскільки вірить, що і на батьківщині можна досягти успіху. «Головне – наполегливо працювати над собою, – говорив юнак». Подібні успіхи, без сумніву, надихатимуть до нових звершень інших школярів, адже багато хто з них теж є постійним учасником олімпіад. В даному випадку хочеться провести паралель з школярами нашими – з Іванківського району. За даними відділу освіти РДА, за учнями шкіл району вже рахується 40 призових місць в обласних олімпіадах, є переможці Всеукраїнських олімпіад. Серед таких дітей – не тільки знавці гуманітарних дисциплін, а й точних наук. Також 9 школярів зайняли призові місця на обласному етапі Всеукраїнського конкурсузахисту науководослідницьких робіт учнівчленів Малої академії наук України, який традиційно відбувається: на районному, обласному та всеукраїнському рівнях у м. Києві. Тож наразі залишається ще одна, не досягнута, сходинка, яка є найвищою, а тому недосяжною для більшості школярів, – міжнародні олімпіади. Й, хочеться сподіватися, що хтось із них (може, й не один) з часом переступить навіть її. Лілія ЛИТВИН. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
6 серпня 2013
|
В нашому селі є велика школа, але нажаль вона не працює, тому що школярів мало. Тому діти їздять навчатись на автобусі, маршрутці до сусіднього селища. |
6 червня 2012
|
| Закрити |
